В’ячеслав
Лангеман: «Як нині перед очима тіло вбитої шестирічної дівчинки»
Кажуть, що доля обирає людину. Ми можемо втікати од неї,
одначе довго втікати од долі неможливо. Дехт

о не тікає, а свідомо й гордо приймає свою
долю, нехай не безпечну, нехай не легку, але таку потрібну людям і державі.
Так сталося з В’ячеславом Лангеманом – чи не наймолодшим (25
років) гірським командиром-рятувальником. Він з 1 березня 2007 року
очолює Чернівецький гірський пошуково-рятувальний пункт в м.
Вижниця. Молодий рятувальник входить до п’ятірки найкращих
скелелазів Західної України, призер та переможець багатьох змагань з
туристичних видів спорту. Він є освіченою людиною (вищу освіту здобув у
Чернівецькому національному університеті) та активним громадським
діячем, веде туристичні дитячі гуртки.
- Що підштовхнуло вас
стати рятувальником?- Моє дитинство пройшло в гірському
реґіоні, забудованому туристичними базами відпочинку. Ще в радянські
часи вижницькі рятувальники були одними з кращих і я завше крутився біля
них, набирався знань та досвіду. З 12 років серйозно зайнявся спортивним
туризмом. Однак сказати, що мав мрію стати рятувальником, не можу. На мій
життєвий вибір вплинув випадок. Коли мені було зо 15 років, ми з друзями
пішли на «Протяте Каміння» потренуватися, полазити по скелі.
Раптом я зірвався з висоти п’ятого поверху. І завдяки
рятувальникам, які оперативно відреаґували, кваліфіковано надали першу
медичну допомогу, травма спини не прив’язала мене навіки до ліжка.
Тоді й відчув, що хочу бути як ті хлопці – допомагати та рятувати.