Вижниця завжди гостинна і привітна. І влітку, і зимової пори вона щедро обдаровує притаманними лише їй природними скарбами: дивосвітом лісу і гір, неповторністю краєвидів, у які органічно вписуються сучасні міські обриси.

Це невелике місто зручно примостилося біля підніжжя Буковинських Карпат. Звідси походить і назва — “вижній”, тобто верхній, розташований вище рівнини, у горах. З обласного центру — Чернівців — сюди пролягли шосейний шлях (71 км) і залізниця (68 км).

Завітавши до Вижниці, потрапляємо в захисток непорушних гір, що підступили густими верхами аж до будинків і сторожко вартують зелену тишу. Навпроти, за рядами вулиць, пробігає швидкоплинний Черемош, що розігнався зі стрімкої височини.

Довколишня краса, вікові поєднання архітектурних стилів з познаками історії, негомінливий, визначений самою природою, лад тутешнього життя роблять Вижницю одним з найбільш своєрідних районних центрів Чернівецької області.

Тут починається дорога до серця Карпат. Звиваються долини річок, узгір'я дедалі ростуть і випростовуються аж на перевалах, відкриваючи зі схилів і верховин дивовижні карпатські пейзажі — щось таке гарне і срібне, ніби мрія, як писала, побувавши у Вижниці, Леся Українка.


На Вижниччину охоче приїздять любителі гірського туризму та екзотики, дослідники фольклору, етнографії та прикладного мистецтва. У поближніх лісах “полюють” любителі грибів, а на бистрині гірських річок — рибалки. Майстри водного слалому з усієї країни гартують силу в щорічних змаганнях серед бурхливих хвиль Черемошу...