Колись давно там, де тепер селище Ясіня, були дрімучі ліси. Тільки гірський пішничок, що вів із Придністров'я в долину Тиси, пересікав ці дикі місця.
Десь понад чотириста років минуло з того часу, як пішничком Іван Струк із далекого села Зеленого, що в самому верхів'ї Чорного Черемошу, гнав овець у край закарпатський, у Мараморош-Сігет на ярмарок. Там він гадав вигідно сторгуватися із солотвинськими солекопами. На поміч узяв із собою і родину. Помалу, зупиняючись на галявинах, щоб попасти овець і самим підкріпитися, дійшли до Татарського перевалу, а там спустилися в долину Тиси, сягнули того місця, де в Тисчору — так називається тут витік Тиси Чорної — вливається Лазещина. Річку перейшли вбрід, на другому березі заночували, а назавтра гадали рушити далі.
Та сталася біда. На ранок почався сніговий буран, несподівано як на таку пору,— діло було восени. Хуга вила, заметіль лютувала, заносило снігом так, що й дихати нічим. Далі йти було нерозумно, залишалося єдине: перечекати негоду на місці. Та минув день, другий, а буран не вгаває. Бачить Струк — біда, і отара з голоду пропаде, і людям з нею доведеться пропасти. І вирішив він залишити отару напризволяще, а з родиною вертатися додому.

А як настала весна, вирішив Іван Струк поглянути, що сталося з покинутою отарою. Був певен: отара або ж загинула з голоду, або ж її звірі розтерзали. Та сподівався зібрати бодай щось із вовни. Як же він здивувався, коли знайшов не лише саму отару, а й з приплодом.
Щасливий Струк зрозумів це як віщий знак долі й вирішив тут поселитися. Де були зрублені перші хижі, ріс ясеновий ліс, і Струк назвав започатковане ним село Ясіням. Це було в тому місці, де тепер центр селища. Там і досі уздовж головної вулиці ви побачите старі ясени.
На пам'ять про себе Іван Струк збудував п'ятизрубову дерев'яну церкву, що й тепер стоїть над правим берегом Чорної Тиси. Вона й називається його іменем — Струківська церква.